Білокоровицька громада
Олевський район, Житомирська область

Нові Білокоровичі

Селище Нові Білокоровичі  Олевського району Житомирської області розташоване в північно-східній частині Олевського району на річці Жерев, в зоні українського Полісся. Назва селища походить від назви села Білокоровичі, куди за територіальним і адміністративним поділом належала залізнична станція до 1961 року.

Залізнична станція Білокоровичі виникла в 1901 році. Серед густого лісу, переважно дубняка,  поблизу залізниці.  З 1913 року були побудовані дві залізничні вітки: Городницька ( 84 км) і Усовська (29км). Вітка на Овруч побудована в 30-х роках як військово-прикордонна дорога. До революції не було ніяких культурних та освітніх установ. У 1900 році в селі Білокоровичі починає працювати, так звана, «народна школа», яку відвідували діти, що жили на станції Білокоровичі.

В довоєнний час в селищі побудовано два двоповерхові будинки для робітників і службовців залізничного транспорту. Були відкриті клуб, бібліотека, буфет і пекарня. В 1930 році в одній з хат (Пінчуків) був відкритий залізничний клуб, який функціонував аж до 1991 року. 

Також відомо, що жителі Нових Білокорович пережили насильницьку колективізацію, Голодомор 1932-1933 роки, репресії 1937-1938 років.

Та не оминула Велика Вітчизняна війна і Білокоровичі. 9 серпня 1941 року останній ешелон із технікою, військовим майном військового містечка, евакуйованими жителями селища відправився на Овруч, Чернігів і прибув у Середню Азію. 

Найактивнішу боротьбу з фашистами вів партизанський загін під командуванням місцевого жителя Костантина Ареф’єва.  За період боїв його загін пустив під укіс 25 ешелонів з живою силою і технікою ворога, знищив 2 залізничні мости, розгромив 3 ворожі гарнізони. За героїчні подвиги й уміле керівництво партизанським загоном Указом Президії Верховної Ради СРСР в травні 1945 року жителю станції Білокоровичі було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Остаточно селище було звільнено від гітлерівських окупантів в ніч з 31 на 1 січня 1944 року військами 13 армії 143 стрілкової дивізії.

В селищі знаходиться обеліск воїнам 143 стрілкової дивізії. А навпроти місцевої школи знаходиться могила-обеліск розстріляним підпільникам і партизанським сім’ям.

Не покладаючи рук жителі селища відбудували зруйноване господарство за короткий час. В пристосованому приміщенні, яке належало місцевому жителю Гільману Ю.В., розпочала свою роботу школа (25 січня 1944р.). В селищі відновили роботу клуб, бібліотека, почала діяти електростанція, баня, відкрито 2 магазини, їдальня.

  У 60-90-х роках на території селища містився щебеневий завод (заснований в 1931 році, лісгоспзаг, Олевське управління експлуатації гідромеліоративних систем Житомирського управління меліорації водного господарства.

  З 2017 року Нові Білокоровичі разом з селом Білокровичі та селищем міського типу Бучмани об’єдналися в об’єднану територіальну громаду. На даний час в селищі діє бібліотека, ФАП, дитячий садочок, поштове відділення, 6 крамниць, середня Новобілокоровицька загально-освітня школа I-III ступенів №2.

Школа пишається своїми вихованцями, серед них – Герой Радянського Союзу К. А. Ареф’єв, командир партизанського загону – О.О. Нечипоренко, державний діяч  - М. Святоцький, директор студентського містечка Київського університету Є.О. Голеня.

Нові Білокровичі – селище міського типу, колишнє військове містечко. 

В 1936 року в районі с. Білокоровичі була сформована 87-ма стрілецька дивізія (першого формування) — кадрова дивізія для оборони в смузі Коростеньського укріпленого району. В Київському особому військовому окрузі також існувало Білокоровицьке училище, на базі якого в березні 1941 року була сформована 200-та стрілецька дивізія (першого формування).

Як і всі населені пункти,  Нові Білокоровичі отримали велику втрату від Великої Вітчизняної війни: як людську, так і матеріальну. Більшість приміщень житлового фонду було сильно зруйновано. До їх відбудови приступили тільки в 1960 році.

16 жовтня 1953 року в с. Білокоровичі була передислокована 77-ма та 80-та інженерні бригади Резерву Верховного Головного Командування (РВГК), сформовані в липні 1953 року в с. Капустін Яр. До 1955 року бригади були озброєні балістичними ракетами Р-1 і Р-2, оснащені головними частинами зі звичайною вибуховою речовиною. Протягом другої половини 1950-х років вони були переозброєні ракетами з ядерними головними частинами середньої дальності Р-5 та Р-12 і міжконтинентальними балістичними ракетами Р-7 та Р-7А (головний конструктор Корольов Сергій Павлович). В серпні 1958 року 77-ма бригада була передана до складу Сухопутних військ і передислокована до ГРВН. В 1960 році 80-та бригада була переформована в 50-ту ракетну дивізію 43-ї ракетної армії Ракетних військ стратегічного призначення СРСР, штаб дивізії був розташований у селищі Нові Білокоровичі. У 70-ті роки дивізією командував полковник Чичеватов М. М. (згодом командувач ракетної армії (1985–1988), начальник Військового інженерного інституту ім. А. Ф. Можайского (1988–1993), генерал-лейтенант), її відвідував Міністр оборони СРСР Гречко Андрій Антонович.

Саме військове містечко ділилось на 3 частини, розділених огорожею з колючої проволоки: перша зона була призначена для розміщення та обслуговування ракетної та автотракторної техніки; друга зона - казарми; третя - жила, де в основному проживали сім’ї офіцерів. В третій зоні в той час розміщувався штаб бригади, котрий потім віддали під жіночий гуртожиток.

В містечку вже тоді функціонувала офіцерська їдальня, баня, котельня, місцева електростанція з дизельним двигуном та водо насосна станція.

Після підписання у 1987 році договору між СРСР і США про ліквідацію ракет середньої і малої дальності (РСМД), договорів про обмеження і скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНВ-1 (1991) та СНВ-2 (1993), набуття Україною незалежності ракетні комплекси були зняті з бойового чергування, шахти та ракети були ліквідовані. Деякий час на військовій базі в с. Білокоровичі зберігалися хімічні сполуки невідомої природи, які були вивезені з Німеччини.

Після набуття Україною незалежності і ліквідації шахт та ракет на території колишньої ракетної бази в 1999 р. було створено турецько-німецьке підприємство «Олімпік Фарба» з виробництва фарб і лаків.

Зараз на території містечка розвинута інфраструктура: працює безліч магазинів,  як продуктових, так і промислових, є маф, СТО, безліч пилорам. Функціонує Будинок культури, середня загально-освітня школа №3, поштове відділення, відділення «Нової пошти», дитячий садочок. На кошти Новобілокоровицької селищної ради та за фінансової підтримки місцевих підприємців було встановлено пам’ятник жертв Голодомору.

З 2017 року перебуває в складі Білокоровицької територіальної громади.

 

Вик: Стужук Т.Ф.